Олександр Гнилицький: живопис-скульптура-графіка-медіа

23 лютого – 26 березня

Місце: НКММК «Мистецький Арсенал»

Графік роботи: вівторок - неділя з 11:00 до 20:00. 

Відкриття: 23 лютого о 18:30 

Олександр Гнилицький заявив про себе наприкінці 80-х, коли в українське мистецтво прийшло покоління «нової хвилі». Воно в корені змінило його хід, направивши в русло актуального розвитку, співвіднесеного із загальним художнім контекстом. Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї – живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік, котрими сповна оперувала сучасна йому візуальна практика. Гнилицький був найменш передбачуваним художником в українському арт-процесі – мінливий, ірраціональний спосіб існування спровокував невизначеність, розмитість характеристик. Звідси стратегія його шляху – постійно мімікрувати, вислизати, перевтілюватись. 

Саме цей автор опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні», де Морфей, Ерос і Танатос злилися воєдино в мало не декадансному таїнстві. Надалі медійний вектор, дуже вагомо представлений на виставці, автор активно розвиває в дуеті з Лесею Заєць в якості «Інституції нестабільних думок». У своїх програмних проектах, серед яких «Візуальний вініл», «Кімната», «Медіакомфорт», дует знаходить оригінальну технологію балансування між реальним і синтезованим світами. 

Один із напрямків творчості Гнилицького – особливий різновид «муляжної скульптури», створення кінетичних об’єктів у дусі неодадаїзму. В механіці скульптурної групи “Покажи своє” автор оголює ідею бажання як ще несформованого відчуття і конфлікт між “мертвою”, ляльковою технологією і “анімованою” плоттю. 

В нульові роки художник, окрім роботи з медіа, з одного боку, знову віддає перевагу сюжетному живопису, перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка…), з іншого - “іконізує” дрібні побутові предмети - склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки - збільшуючи їх до несусвітних розмірів і перетворюючи магічним ілюзіонізмом начебто реалістичного письма в дивні, загадкові і незбагненні “речі-в-собі”.

Вся ця різноликість в її хронологічній протяжності і постає перед глядачем на великій виставці в Мистецькому Арсеналі. Але вона не будується як просто підсумкова ретроспекція. По-перше, у неї є певний концептуальний стрижень, винесений в заголовок виставки - реальність та ілюзійність світу в їх взаємоперетворенні і взаємопроникненні. Саме він, цей стрижень, поєднує все це несповідиме і дивовижне різноманіття у цілісний - особливий і неповторний - художній світ Олександра Гнилицького. По-друге, його творчий шлях зображений не в лінійній, а в смисловій формі - виставка розщеплюється як пазл, породжуючи на очах глядача складний “експозиційний спектакль”, де окремі фрагменти, цикли, вузли і сенси цього пазла, складаючись і переплітаючись в несподіваній логіці, сприяють інтенсивному і хвилюючому переживанню естетичного досвіду у всьому його різнобарв’ї.