Першим Головою правління товариства Південно-Західних залізниць (1878-1881 рр.) став  залізничний магнат, банкір, вчений, меценат та миротворець - Бліох Іван Станіславович.
 
     Бліох Іван Станіславович (24.06.1836  – 25.12.1901), вітчизняний економіст, статистик і фінансист, військовий теоретик, діяч міжнародного мирного  руху, член Вченого комітету міністерства фінансів Російської імперії, член ради Головного товариства російських залізниць, дорадчий член Ветеринарного комітету МВС, дійсний статський радник. Освіту здобув у Варшаві і Берліні.
               Іван Станіславович (Ян Готліб)  Бліох народився 24 червня 1836 року в одному із найбільших міст тогочасного Царства Польського - Радомі, за сто кілометрів від Варшави.    
             У 1856 році І. Бліох залишає Польщу і вирушає шукати кращої долі до Петербургу.    Прямуючі до столиці імперії Іван Бліох навіть і гадки не мав, що доля зведе його із залізницею.  Перший раз прізвище І. Бліоха з’являється в архівах у 1860 році. У цих документах Бліох згадується як власник компанії „підприємство Бліоха” та поважний підприємець, що працював на будівництві залізничної колії Варшава - С. Петербург.          
       У 1865 році І.С. Бліох отримав концесію на будівництво Лодзінської залізниці, яку побудував за власні кошти досить якісно, в короткі терміни. В 1869-1871 побудував Лібавська залізницю, на яку отримав концесію (лінія Лієпая-порт – Кайшядорис). Після закінчення будівництва цих залізниць він став поважною і відомою особою в тодішньому суспільстві. Поступово розшируючі свої фінансові операції Бліох приймає активну участь у роботі Головного товариства російських залізниць, становиться головним акціонером Лібаво-Роменської, Тиреспольської, Києво-Брестської, Брестсько-Граєвської та Івангород-Домбровської залізниць.
          Необхідно зауважити, що майбутні міністри фінансів імперії І. Вишнеградський та С. Вітте у свій час, до міністерських портфелів, були пов’язані з роботою  на залізничному транспорті (Південно-Західних залізницях) і обоє тривалий час підпорядковувались І. Бліоху.  
       Поява перших залізничних магнатів – закономірний процес формування нового покоління підприємців. Росія переживала процес первинного накопичення капіталу. Не дивлячись на витрати, пов'язані з цим процесом (шахрайством і зловживаннями, про які багато писала тодішня преса), можна з повною підставою стверджувати, що зусиллями цієї підприємницької групи, до якої входив Іван Станіславович Бліох –  створювалась "кровоносна система" держави – запорука подальшого економічного успіху країни.       
         Шлях до збагачення  та мільйоних статків було справою  таланту Бліоха, його працьовитості та належної організації справи. Напевно, що  Бліох отримав свій перший мільйон як і багато інших промисловців  періоду раннього капіталізму – використовуючи дешеву робочу силу, давав чи брав хабарі. Без сумніву, що у нього був підприємницький талант, фінансова спритність, налагодженні знайомства у вищих колах, чуття на перспективу отримання великих прибутків. 
      У вищих урядових колах виникла ідея радикального перетворення структури залізниць: 53 існуючі залізниці передбачувалось укрупнити шляхом об’єднання у 10 товариств. Основною метою об’єднання було скорочення управлінського апарату, уникнення конкуренції та прискорення  просування вантажів і товарів.  
Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць був затверджений царем 9 червня 1878 року. Остаточне об’єднання трьох  залізниць планувалось завершити до 1 липня 1878 р. До цього часу необхідно було обрати Правління  Товариства. Для цієї  мети акціонери Одеської, Києво-Брестської та Бресько-Граєвської залізниць, з дозволу міністра фінансів,  зібрались на своє перше зібрання, що було призначене на 13 годин 28 червня 1878 року у приміщенні Комерційного клубу (Англійська набережна, 46) в Петербурзі.   На першому зібранні товариства взяло участь 62 акціонери, що представляли 90169 акцій з правом на 2987 голосів. Урядовому представнику, згідно із параграфом 48 Статуту товариства видано посвідчення на 995 голосів. Тобто кожні 30 акцій давали право одного голосу. Акціонерам, що володіли менше 30-ти акцій дозволялось їх об’єднати, щоб отримати право голосу. Для набуття права голосу на загальних зборах акціонерів акції приймались: за 30 акцій Південно-Західних залізниць = 1голос; за 36 акцій Одеської залізниці = 1голос; за 24 акції Києво-Брестської залізниці = 1голос; за 42 акції Бресто-Граєвської залізниці = 1голос.   
        Головою правління товариства Південно-Західних залізниць був обраний колишній голова правління Києво-Брестської залізниці І.С.Бліох, його помічником у справі організації будівництва та керування товариством став і на протязі багатьох років залишався І.А.Вишнеградський. Другим помічником Бліоха став Ф.Е.Фельдман, який як і на Києво-Брестській залізниці виконував функції директора-розпорядника. 
        У своїх спогадах Вітте   писав: „Бліох зробився головою правління Південно-Західних залізниць, тому що володів більшістю акцій трьох залізниць, які злилися і склали Південно-Західні залізниці. Оскільки він жив у Варшаві, то займатись систематично справами в Петербурзі він не міг, а тому віце-головою правління Південно-Західних залізниць, який, власне кажучи, головував на всіх засіданнях, вів справи і, по суті, був головою всієї справи, - він призначив директора Технологічного інституту, Івана Олексійовича Вишнеградського, який раніше був, як би, повіреним Бліоха в Петербурзі і був цілком, можна сказати, його прикажчиком. Це саме той самий Вишнеградський, який потім зробився міністром фінансів і був моїм попередником, як міністр фінансів”.
        „... приїжджаючі до Петербургу, Бліох завжди зупинявся в Гранд-Отелі; він постійно давав маленькі обіди, запрошуючи всіх своїх товаришів по службі в Гранд-Отель. У нього бували також маленькі наради, на яких збиралися його товариші по службі. І ось, мене завжди украй вражало підлабузництво перед Бліохом з боку Вишнеградського. Все-таки в цей час Вишнеградській був і таємний радник, і більш менш відомий професор і член ради міністра народної освіти, а тим часом він тримав себе з Бліохом так, що я, будучи зовсім молодою людиною, скоріше пішов би по світу, чим став би тримати себе так по відношенню Бліоха”.      
       Вітте не забув такого ставлення до себе зі сторони  Бліоха. Коли у   80-х роках Росія робить крутий поворот до монополізації і одержавлення залізниць колишній підлеглий Бліоха, а тепер міністр фінансів С. Вітте блискуче і повчально проводить викуп Південно-Західних залізниць у державну казну. І. Бліох  запросив за залізницю 104 млн. руб. Уряд на основі проведених розрахунків давав всього 47 мільйонів.  Зав`язався жорстокий двобій між державою і приватним власником. Вітте різними погрозами  змусив Бліоха погодитись менше ніж на половину запрошуваної ним суми. Додавши до основної суми всього 2,5 мільйона руб., сторони підписали угоду. Так з 1 січня 1895 року  Південно-Західні залізниці отримали статус державних (казенних).
           І.С. Бліох  поступово став віддалятись від практичної діяльності, залишив посаду голови правління Південно-Західних залізниць (1881 р.), а також посади голови і члена правлінь інших залізничних товариств, перестав брати участь у з'їздах залізниць, що проводились, і віддався цілком науковій роботі, займаючись питаннями з області залізничних тарифів, політичної економії, залізничної  статистики і статистики народного господарства. На початку 70-х років І. Бліох користувався широкою популярністю як знавець залізничної справи, був відомий як серйозний економіст і обдарований публіцист. З  часу публікації першої наукової статті Іван Станіславович   своє життя не обмежував одним лише бізнесом, наукова робота стає нормою його повсякденного життя. Він автор більше 10 багатотомних наукових праць і залишив пам'ять про себе як теоретик і практичний діяч по будівництву і експлуатації залізниць. Публіцистична діяльність  Бліоха не переривалась аж до самої смерті. Привертають особливу  увагу та мають наукову цінність праці Івана Станіславовича з питань залізничної статистики, визначення  вартості залізничних тарифів і собівартості залізничних перевезень, впливу нового виду транспорту – залізниць на економічний та фінансовий стан Росії.
             Іван Станіславович Бліох помер від аневризми серця у грудні 1901 року. При такому інтенсивному способи життя у цьому немає нічого дивного. Його знали як титана праці, який нічний час присвячував науковим дослідженням, а в день вів свої звичні господарські та фінансові справи. За такий стиль життя Іван Станіславович отримав від сучасників значний шквал критики, вони не могли ні зрозуміти ні прийняти такого  способу життя – поєднання успішного бізнесу та визначної наукової діяльності.